Жінки, які змінили українське мистецтво: Олександра Екстер

З моменту як зародилося мистецтво, жінка відігравала одну  роль – натхненниці. З жінок писали картини, оспівували в піснях і віршах, вони були головними героїнями романів. Образ був майже однаковий: красива дівчина, яка чарує і захоплює. Жінка могла бути лише музою, яка надихнула художника або письменника на створення світового шедевра.

Жінки подолали важкий шлях для того, щоб бути не тільки музами, а ще й мисткинями на рівні з чоловіками. Саме тому я розпочинаю невелику серію історій про жінок, які змінили уявлення про українське мистецтво.

Жінки часто стикалися з труднощами в навчанні, працевлаштуванні, отриманні визнання. Все змінилося у 60-ті роки ХІХ століття у зв’язку з виникненням емансипаційного руху, представники якого пропагували можливість жінок реалізуватися у різних сферах життя.

Першою героїня, про яку я розповім, є відома в світі художниця українсько-французького походження − Олександра Екстер. Вона визнана  найяскравішою авангардисткою ХХ століття.

Народилася майбутня зірка кубізму 6 січня 1882 року в місті Білосток Гродненської губернії (нині Польща). Загальну освіту Олександра отримала в київській гімназії Святої Ольги, адже саме до Києва переїхали її батьки. З 1901 року вона починає відвідувати лекції в Київському художньому училищі, а з 1906 року починає навчатися там на постійній основі. У 1903 році Олександра, що носила до того моменту прізвище Григорович, вийшла заміж за Миколу Екстера, який був адвокатом. Їхня сім’я постійно приймає в своєму будинку літераторів і художників. Саме це і підштовхнуло Олександру до повернення в училище.

На ранню творчість Екстер вплинуло її захоплення імпресіонізмом. Але, нажаль, роботи того періоду не збереглися, окрім театральних ескізів. На початок 1900-го року Олександра Екстер захопилася написанням натюрмортів. Її натхненником став Вінсент Ван Гог та його ідеї «сугестивного кольору» − коли митець є передавачем, фіксатором того, що «сказала» природа мовою кольору та рисунка.

Втім, як зазначають дослідники творчості Екстер, її темперамент та творчі амбіції не могли задовольнити смиренні принципи неоімпресіонізму з його майже стороннім спогляданням і пошуком чистої краси. Тому художниця все більше зосереджується на дослідженні енергії кольору, його випромінюванні, насичуючи свої роботи експресивними згустками фарби.

Виставкове життя у Києві на початку 1900-х не відрізнялось великим розмаїттям. Тому виставка нового мистецтва “Ланка”, організована Олександрою Екстер та Давидом Бурлюком на Хрещатику у 1908 році, стала надзвичайною подією. Звісно, для непідготованої публіки, яка звикла переважно до салонного мистецтва, сині бики і фіолетові портрети в крапочку були чимось складним для розуміння.

Перше розчарування не змусило Олександру Екстер зупинитись. Вона наполегливо продовжувала знайомити Київ з новітніми пошуками мистецтва і в 1914 році знову ж на Хрещатику разом з Олександром Богомазовим відкрила виставку “Кільце”, яка теж пройшла без ажіотажу з боку публіки. А от критики й цього разу використали нагоду потренувати своє зубоскальство.

Художниця «горіла» мистецтвом і подорожами. Тому прийняла рішення поїхати до Парижу в пошуках натхнення. Адже 1900-1910 роки – це період розквитуй кубізму та експресіонізму.

Після знайомства з Паблом Пікассо та Жоржем Браком, мистикиня повністю змінює свій стиль написання, Її захоплюють ідеї кубізму.

Побачене і почуте тоді за кілька років вилилося у відчуття нарешті віднайденого творчого методу, який дозволяє порушувати питання зв’язків форми і фактури, композиції й ритму, площини та об’єму. Проте Екстер не погоджувалася зі сприйняттям кольору, характерним для кубістів, які вважали його суто функціональним елементом. Вже в 1914 році вона пише “Натюрморт з писанками”, де в кубістичну картину вриваються яскраві відкриті барви. Вона ж надихнула Пікассо на використання кольорів у кубізмі. Після спілкування з Екстер засновник кубізму різко розширює свою палітру та сміливо вживає усю гаму кольорів, не оминаючи й контрастів.

Олександра Екстер захоплювалася українським народним живописом, керамікою, вишивкою ще до того, як почала працювати пліч-о-пліч з народними майстрами у спеціальних студіях. Відомий російський мистецтвознавець Яків Тугендхольд, один з небагатьох дослідників творчості мисткині, писав: «Декоративний інстинкт ніколи не замовкав у Екстер. Її кубічні полотна завжди задумані як густо заповнені, рівномірно насичені формою килими». Втім, народне мистецтво не стало етапним для Екстер, художниця не вдавалася до його копіювання, не загравала з примітивізмом, як і не робила з фольклору об’єкту для замилування. Тим, що приваблювало Екстер у народному мистецтві, були емоційна розкутість і художня свобода, а головне – колір, завжди яскравий, соковитий, такий, що сам по собі вже є символом.

Олександра Екстер увійшла в історію мистецтва перш за все завдяки своїм реформаторським ідеям в сценографії. Вона запропонувала замість плоских розмальованих декорацій використовувати складні багатоярусні конструкції, займаючи таким чином весь простір сцени, а не лише її підлогу. Друге театральне новаторство – костюми, які були співзвучні з кольоровим рішенням тла.

Дебют Екстер у сценографії відразу став тріумфом. 2 листопада 1916 року у московському Камерному театрі відбулася вистава «Фаміра кіфаред», розроблена художницею до неймовірної точності образу. Вперше в історії європейського театру було використано прийом «пластичної декорації», коли ті чи інші елементи ставали частиною вистави, давали акторам простір для імпровізацій. Навіть грим був розроблений так, що під час масових сцен складався спільний малюнок спектаклю. Екстер відмовилася від своїх улюблений яскравих кольорів, проте пішла на сміливе поєднання двох абсолютно протилежних художніх напрямків: кубізму в організації сценічного простору й модерну у розробці костюмів.

У 1920 році мисткиня відкриває власну школу. Але тут немає місця класичній освіті, заклад був місцем де творчі люди могли реалізувати всі свої замисли.

У 1922-1923 роках Екстер співпрацює з Майстернею сучасного костюму, а потім – з ательє мод «Москвошвея», розробляє аксесуари, зразки малюнків тканини для промислового виробництва. Після вироблення власного підходу до театрального костюма, де переважало не стільки пошиття, скільки конструювання, де костюм був застиглим ритмом дії певного персонажа, характер якого підкреслювався використанням окремих видів тканини, Олександра Екстер створила теоретичну  базу для повсякденного одягу: «Темп сучасного життя вимагає найменших витрат часу та енергії на виробництво. Сучасній «моді», що змінюється за бажанням комерсантів, ми повинні протипоставити одяг доречний і красивий своєю простотою. Костюм широкого вжитку має складатися з простих геометричних форм як прямокутник, квадрат, трикутник; ритм кольору, вкладений у них, цілком урізноманітнить зміст форми», − писала Олександра Олександрівна.

Після захоплення більшовиками влади у Києві, Екстер втікає до Одеси, де також продовжує викладати. Після переїжджає до Парижу, де й працює до кінця життя.

Олександра Екстер, надзвичайна, талановита жінка, своїм життям доводила необхідність рівноправ’я з чоловіками, права вільного вибору простору для життєдіяльності.

Поділитися цим:

1

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Olga24

19
Коментарі: 0Публікації: 19Реєстрація: 10-04-2020

You may also like...

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Войти с помощью: 
Реєстрація
*
*
*
Войти с помощью: 
Генерація паролю