Соломія Павличко: інтелект на зламі епох

 Соломія Павличко  літературознавець, культуролог, перекладач, доктор філологічних наук. Автор книг: “Філософська поезія американського романтизму”, “Байрон. Нарис життя і творчості”, “Letters from Kiev”, “Лабіринт мислення. Інтелектуальний роман сучасної Великобританії”, “Дискурс модернізму в українській літературі”. Остання монографія викликала жваве обговорення в українських ЗМІ  внаслідок нетрадиційного для нашого літературознавства підходу в розкритті деяких моментів особистого життя класиків вітчизняної літератури (зокрема, стосунків Лесі Українки і Ольги Кобилянської).

 Соломія стала членом Союзу письменників України в 1992 році, а також членом Асоціації українських письменників у 1997 році. 

 Викладаючи в університетах США і Канади, Соломія Павличко переконалася, що на заході всі наукові інституції, що поважають себе, досліджують становище жінки в суспільстві, оскільки вона тисячоліттями піддавалася приниженню і дискримінації. Таким чином вона стала ініціатором створення при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ Центру феміністичних і гендерних студій. 

 Соломія Павличко була авторкою численних перекладів творів американських та англійських письменників на українську мову, серед них  “Коханець леді Чаттерлей” Девіда  Лоуренса і “Володар мух” Уільяма ҐолдінгаДевід Герберт Лоуренс – це продукт Вікторіанської епохи, коли люди застібали верхній ґудзик на сорочці, а про тілесність не могло бути й мови, не дивно, що роман був оголошений порнографією і пролежав на полиці довгих 30 років. Пізніше поети писали: секс з’явився в Європі у 60-тому році, коли надрукували “Коханця леді Чаттерлей”.  Що ж… тоді в Україні секс з’явився у 1998 році, коли цей роман переклала Соломія Павличко. Як говорила про нього сама Павличко: “Цей роман багато значить для мене. У нас в сім’ї ніколи не ховали від дітей книжки. Читати було дозволено все (…). Перекласти Лоуренса було моєю мрією (…) Деякі слова того часу ніколи не вживалися в українській мові”.

 Праці Соломії Павличко мають чимало евристичних знахідок і міркувань, важливих для новітнього літературознавства. Дослідниця сміливо, а часом різко інтерпретує складні явища сучасності та недавнього минулого.  Простежуючи українську феміністичну традицію, аналізує концепції Наталії Кобринської, Мілени Рудницької, Софії Русової: звертається, зокрема, до творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Катрі Гриневичевої, як представниць модерного жіночого письма. Не менш пильну увагу Павличко приділяла проблемі літературного канону – “найболючішій нині для нашого літературознавства”, присвятивши їй кілька теоретичних статей, як-от “Канон класиків як поле ґендерної боротьби”. 

 Соломія була “горнилом” 90-х років, де викристалізовувалися нові форми стосунків, нові ідеї та погляди, де було багато протесту. Ідеї гендерності та фемінізму були невідомі тогочасному суспільству. Все це тільки зароджувалося, а Соломія була саме тим рушієм суспільства на новий етап. Це прояв емансипації жінки, коли вона стає не об’єктом культури, а активним учасником і творцем цієї культури. 

 Фемінізм був для дослідниці різним. Передусім – інтелектуальною зброєю, для того, щоб поглянути на літературу та культуру під іншим кутом зору. “Фемінізм мене цікавить як наукове та інтелектуальне явище (…) і як ключ до прочитання літературних явищ”. “В нашому суспільстві слово “феміністка” сприймається як лайливе, що навіть гірше, ніж слово “комуністка”.Обиватель переконаний, що феміністка – це жінка, яка ненавидить чоловіків, не має дітей. В крайньому випадку – лесбіянка і мужеподібна істота. Це грубий наклеп”. 

 Соломія вважала, що потрібно аналізувати нашу мову, наші моделі стосунків, думати про їх модернізацію. Вона говорила “Цікаво було б серйозно розібратися, що насправді стоїть за культом Берегині…” . Адже за культом матері, берегині, стоїть абсолютне нехтування жінкою та матір’ю. Легко створити ідеал жінки, значно важче оберігати її. Соломія Павличко не була противницею шлюбу, вона бачила шлюб як партнерські стосунки, де кожен в рівній мірі несе відповідальність за сім’ю, але була проти стосунків, де жінка переставала розвиватися як особистість і повністю віддавала себе сім’ї. Дослідниця згадувала слова Арістотеля: “Єдиний раб, якого може мати бідний чоловік,  це його дружина”.  

 

Поділитися цим:

0

Автор публікації

Офлайн 21 годину

Vita

26
Коментарі: 1Публікації: 26Реєстрація: 08-04-2020

You may also like...

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Войти с помощью: 
Реєстрація
*
*
*
Войти с помощью: 
Генерація паролю