Письменницький фемінізм Оксани Забужко

 Письменниця народилася в Луцьку в родині філологів. У 1982 році закінчила філософський факультет Київського університету ім. Т. Шевченка, в 1986-му  аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету. У 1987 році захистила дисертацію “Естетична природа лірики як напрямки мистецтва” на звання кандидата філософських наук. Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972-го року. 

Вона багато подорожує. Має ряд громадських посад  віце-президент Українського ПЕН-центру, член наглядової ради Міжнародного фонду “Відродження”, член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном. 

Твори письменниці переведені на більш ніж на 20 мов, окремими книгами виходили в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщини, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції. 

Вистави за творами письменниці йдуть на багатьох театральних сценах України, Європи й Північної Америки. 

Поезії Забужко покладені на музику багатьма українськими та зарубіжними композиторами. 

“Проза для мене  це зона повного відчуження від реальності”,  пояснює Оксана Забужко.  “Я глибоко переконана, що письменниця не може творити, після того як повернувшись зі служби, де заробляла гроші, зварить борщ і поняньчити трьох дітей і чоловіка… Але на час “випадання з життя” хтось же повинен годувати творчу людину, особливо дебютанта! У демократичних країнах цю функцію бере на себе держава. А якщо письменник думає, як роздобути шматок хліба, то і виходить такий собі Панас Мирний, який з дев’яти до шести працював в земській управі, а довгими зимовими вечорами писав романи”. 

 У своїх програмних інтерв’ю авторка відзначає: “Якщо визначити мій особистий письменницький фемінізм, то про жінок мені писати цікавіше…. Думаю, цікавіше було б, навіть якщо б я була чоловіком. Тому що жінки менш досліджені в літературі. Чоловіки про себе писали століттями, значно і багатослівно, так що білих плям вже майже не залишилося. І коли вони писали про жінок, незважаючи на те, що у багатьох і виходило щось дуже добре, все-таки це був сторонній погляд. 

 Я взагалі людина ліберальних поглядів, і радикальний фемінізм мене відштовхує тим, що ідентифікація жінки відбувається шляхом протиставлення її чоловікові. Тобто жінка  це чоловік мінус фалос. Так фемінізм впирається в статевий питання: місячні і годування грудьми  і до побачення!. 

 Письменниця в одному із інтерв’ю в програмі ІнфоДень з Романом Чайкою зазначила: “Американські феміністки говорять, що анатомія  це доля, але зараз ми вже не знаємо, як правильно виховувати хлопчиків, а як дівчаток. Ортодоксальні методи розсипалися. Можливо, через 50 років ми станемо жити в світі, де чоловіки будуть домогосподарками. А зараз в Україні в наш складний час більш гнучкими проявили себе жінки: чоловіки валяються в депресії, а дружини орють і роблять собі кар’єру!”  

 Останнім часом самостійність і незалежність жінок помітно зросла. Вони працюють, заробляють, частенько керують не лише своїм життям, але і життям дітей, а то й навіть чоловіків.  І, до речі, є у цього явища історичні передумови. У нашій країні жінка ніколи не була приниженою. До XVII століття Україна жила за литовським статутом: були і шлюбні контракти, і право жінки на власність. Тобто жінки мали правовий захист, навіть могли в окремих випадках давати дітям своє прізвище  звідси і з’явилися прізвища по матері типу Марчишин. 

 З приводу свого вільного способу життя, який багатьом українським жінкам здається нездійсненною мрією, Оксана Забужко говорить, що він  результат вибору: “У мене є подруга, чудова письменниця Джейн Смайлі. Так ось у неї і кілька романів, і Пулітцерівська премія, і троє дітей від різних чоловіків, і ще свій кінний заводик. І вона все встигає! Тому що держава на її боці. А у нас поки що доводиться щось одне з різноманіття життя вибирати. Інакше можна просто загнутися!”Ось такі перспективи у феміністок і звичайних жінок теж. 

 Маргарет Тетчер в мемуарах писала, що кожного дня після роботи вона скидала у порога туфлі на шпильці, і чоловік на руках відносив її в спальню. Оксана пояснює це так: в британській культурі є поняття “чоловік королеви”  принц-консорт. Це зовсім не принизлива роль, просто вона  королева, а він  на крок позаду, і це жодним чином не ображає гідність чоловіка. У нашій культурі такий рольової моделі немає, відповідно, і чоловіки-партнери  теж велика рідкість. 

 Забужко, за влучним зауваженням іншої успішної письменниці, Марії Матіос, належить до “літературних олігархів”, які заробляють на життя письменництвом, лекціями, перекладами, отримують письменницькі стипендії та гранти. Таких “олігархів” в Україні п’ять: Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Курков та сама Матіос. Літературний капіталізм теж має свою темну сторону виснажливі промотури на підтримку нових книг, зустрічі з читачами, книжкові ярмарки, дискусії та інтерв’ю. Потрібно бути спортсменом, щоб витримувати такий ритм. Але, мабуть, це не найвища ціна за право говорити і писати все, що вважаєш за потрібне. 

 Оксана Забужко часто цитує свого улюбленого Олександра Мілна, який сказав: якщо ми хочемо бути чесними, то відповідь на питання журналістів “Як ви досягли такого успіху?” повинен бути один: “Пощастило”. Перший її гучний і скандальний роман “Польові дослідження з українського сексу” потрапив в нерв часу, приголомшив читача і проголосив еру нової української літератури. Але коли щастить 20 років поспіль, не кожен витримає цю пекельну вдачу. 

Оксана з дев’яти років знала, що хоче бути письменницею, і у неї завжди був інстинкт мети: скидати з корабля те, що заважає. Чи не для всіх цілеспрямованість – незаперечне достоїнство: друзі, які вважали інакше, зійшли з дистанції і пішли з її життя. З’явилися нові. Зараз, каже Забужко, це сестри Галя і Леся Тельнюк  співачки, музиканти, які зробили музичний спектакль “Дорога зі скла” за її віршами. Те, що починалося як творчий проект, перейшло в людське спілкування, а потім і в чисто жіноче. Тепер їх об’єднує ще й спільний бізнес: Олег Репецький, чоловік Лесі Тельнюк, і Ростислав Лужецький, чоловік Оксани Забужко, спільно з Романом Дутко заснували видавництво “Комора”, а також сімейні відносини: син Лесі і двоюрідна племінниця Оксани познайомилися на виставці Лужецького і одружилися. “Коли виникають такі сюжети, ми говоримо: “Музей працює”. 

 Оксана Забужко – письменниця постмодерної літератури, представниця феміністичної прози. У її творах головні героїні сповідують феміністичні ідеї, потрапляючи під вплив реальності. Авторка виводить образи самостійних, здатних подолати усі життєві труднощі жінок, які формують своє життя без чоловіків. Але сама О. Забужко не вважає свою прозу феміністичною, зазначаючи: “Я не знаю, що таке феміністична проза… Я знаю, що таке проза, написана жінкою, яка не соромиться своєї статті й розглядає її як складову своєї особистості, а не з точки зору пов’язаних стереотипів…”.  

Поділитися цим:

1

Автор публікації

Офлайн 1 місяць

Vita

28
Коментарі: 1Публікації: 26Реєстрація: 08-04-2020

You may also like...

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Войти с помощью: 
Реєстрація
*
*
*
Войти с помощью: 
Генерація паролю