Гендерна політика Луганської області: статистичний аналіз

Метою дослідження є вивчення та аналіз статистичних даних що стосуються  гендерної політики Луганської області .

Аналіз досліджень та публікацій.

Термін “гендер” виник у Великій Британії і в перекладі з англійської означає рід. Спочатку це слово використовувалося для позначення граматичного роду (чоловічого, жіночого, середнього). У новому сенсі поняття “гендер” застосував у 1968 р. американський психолог Р.Столер з метою розрізнення “маскулінності” і “фемінності” як соціокультурних характеристик чоловічого і жіночого. Проте існує думка, що термін “гендер” запозичив з граматики та вперше ввів у науковий обіг видатний сексопатолог Дж. Мані, якому під час вивчення гермафродитизму і транссексуалізму необхідно було розрізняти загальностатеві властивості. Водночас зазначимо, що в 1949 р. спочатку у Франції, а трохи пізніше практично в усіх країнах Західної Європи і Північної Америки вийшла книга французької письменниці, філософа С. де Бовуар “Друга стать”. І хоча вона не використовувала у своїй книзі термін “гендер”, але, як вважають дослідники, тим не менше всією логікою міркувань письменниця передбачила сучасний підхід до проблем статі й гендеру.

Гендер здебільшого розуміється як соціальна надбудова над біологічною статтю або як соціальна стать. Образно кажучи, “гендер – це “культурна маска” статі, що визначається нашими соціокультурними уявленнями” [2], тобто гендер позначає рольові соціальні очікування представників жіночої і чоловічої статі. На відміну від поняття “стать” гендер стосується не суто фізіологічних властивостей, за якими різняться чоловіки і жінки, а соціально сформованих рис, притаманних “жіночості” (feminity) і “мужності” (masculinity) [5, с. 95]. Канадські вчені інтерпретують гендер як окреслений набір характеристик у культурному аспекті, що визначає соціальну поведінку жінок і чоловіків та відносин між ними, тобто гендер стосується не просто жінок або чоловіків, а відносин між ними і шляхів, за допомогою яких ці відносини будуються в суспільстві. Гендер є аналітичним знаряддям для розуміння соціальних процесів [1, с. 3]. Категорію “гендер” вітчизняні науковці активно почали використовувати на початку 1990-х рр. у політичному і правовому аналізі проблем рівності соціальних статей.

Під рівністю жіночої і чоловічої статей розуміється рівність їхнього соціального статусу та загальна участь у всіх сферах суспільного, державного та приватного життя на основі самоусвідомлення особистісних потреб та інтересів, долання елемента ієрархічності, за якої історично чоловіки розглядались як істоти вищі, а їхня діяльність та її результати більш суспільно значущими, ніж досягнення жінок. Таке розуміння рівності жіночої і чоловічої статей за міжнародними 4 документами передбачає: рівність у правах і свободах, в обов’язках, у відповідальності, можливостях, шансах, досягненні результатів [4, с. 70]. Отже, жінкам і чоловікам насамперед мають бути надані рівні права, вони повинні мати однакові умови для самореалізації, вільно користуватися правом вибору своєї особистісно-соціальної ролі тощо. Певні кроки в напрямі забезпечення гендерної рівності в системі державної служби України вже зроблені. Так, у Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, що набрав чинності з 1 січня 2006 р., проголошено забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, а саме: – призначення на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування здійснюється з дотриманням представництва кандидатур кожної статі; – дискримінація за ознакою статі при прийнятті на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування і під час її проходження забороняється; – керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити рівний доступ громадян до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування відповідно до кваліфікації і професійної підготовки незалежно від статі претендента; – формування кадрового резерву для заміщення посад державних службовців і посад в органах місцевого самоврядування, просування їх по службі здійснюється із забезпеченням рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків; – дозволяється застосування позитивних дій з метою досягнення збалансованого представництва жінок і чоловіків на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування з урахуванням категорій посад [3, с. 127–128].

В Україні принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Стаття 3 Конституції закріплює рiвнiсть чоловiкiв та жінок в усіх сферах життя. Окрім даної норми гендерної рiвностi торкаються ст. 21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституції України безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жінок i чоловiкiв забезпечується наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурній дiяльностi, у здобутті освіти та професiйнiй пiдготовцi, у праці та винагороді за неї i так далi.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок» гендерна рівність трактується як рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Її основні компоненти:

– рівні права жінок і чоловіків – відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі;

– рівні можливості жінок і чоловіків – рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків.

Міжнародна спільнота постійно здійснює моніторинг стану справ із забезпеченням рівних прав і можливостей. Питання гендерної рівності включено до низки провідних міжнародних звітів, що свідчить про важливість цінності гендерної рівності. Так, станом на 2020 рік Україна посідає 60 місце з 160 країн за Індексом із гендерної рівності (Gender Inequality Index).

У міжнародному звіті Рівня свободи у світі (Freedom in the World) за 2020 рік зазначено, що Україна, будучи «частково вільною» країною, стикається з такими проблемами: «Домашнє насильство широко розповсюджене, і реакції поліції на небагатьох жертв, які повідомляють про такі зловживання, є неадекватними. Торгівля жінками всередині країни та за кордоном з метою проституції триває. Жінки – ВПО особливо вразливі до експлуатації для секс-торгівлі та примусової праці».

У Звіті із глобального гендерного розриву 2020 р. ( Global Gender Gap Report 2020), що готується Світовим економічним форумом вимірюється величина гендерного розриву (gender gap) у чотирьох важливих сферах нерівності між жінками та чоловіками: економічна участь, рівень освіти, сфера здоров’я та політичне представництво. У 2020 році Україна посідає 59 місце із 153 досліджуваних країн.

Україна зобов’язалась до виконання ключових міжнародних зобов’язань щодо забезпечення ґендерної рівності. Обравши європейський вектор розвитку, наша держава ратифікувала ряд міжнародних документів, одним із яких було розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН № 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року. Резолюція ООН 1325 присвячена саме тим державам, де тривають збройні конфлікти, тому даний документ актуальний для України.

Однак на сьогодні застосування Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” залишається незадовільним. Забезпечення гендерної рівності є нині одним з першочергових завдань реалізації державної кадрової політики відповідно до поставлених основних цілей, як зазначається в Стратегії державної кадрової політики на 2012–2020 роки [6]. Гендерна рівність – це ідеологічний компонент державної політики та державного управління, що має чотири виміри, які покладено в основу напрямів розвитку державної гендерної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Перший вимір гендерної рівності – це права людини як універсальний стандарт політичних, громадянських, економічних, соціальних і культурних прав та свобод для жінок і чоловіків. Другий вимір гендерної рівності – це права людини як права жінок. Третій вимір – рівність свобод, прав та обов’язків. Четвертий – рівні можливості – основний елемент гендерної рівності

Гендерна політика в системі державного управління – це складова державної гендерної політики, що спрямована на утвердження гендерної рівності в органах державної влади шляхом реалізації гендерної паритетності у владних структурах і досягнення гендерно збалансованої участі у прийнятті управлінських рішень на національному, регіональному та місцевому рівнях. Гендерну політику в системі державної служби можна визначити як комплекс дій органів державної влади щодо забезпечення державним службовцям відповідного соціального статусу згідно з освітою, особистими і професійними якостями та культурно-інтелектуальним потенціалом на основі інституційного гарантування рівних можливостей жінкам і чоловікам у світлі гендерної демократії.

Виклад основного матеріалу.

Гендерна рівність займає центральне місце у системі прав людини будь-якої держави. Організація об’єднаний націй прийняла ще у 1945 році принцип рівності прав між чоловіками та жінками. Останнім часом Україна почала рухатись у напрямку гендерної рівності. За даними United Nations Ukraine з 90-х років 20 століття Україна зобов’язалась щодо виконання ключових міжнародних зобов’язань із забезпечення ґендерної рівності. Країна прийняла Цілі Сталого Розвитку, приєдналася до Пекінської Декларації та Платформи Дій на 4-й Світовій Конференції Жінок (1995) та ратифікувала ключові договори з прав людини, включно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1980) та її Факультативний Протокол. Але лише з підписанням у 2014 році угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, законодавство зобов’язує державу гарантувати рівні можливості для жінок та чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства та функціонування держави. Саме після цієї угоди Урядом почали розроблятись нові державні програми, які підтверджують та регламентують гендерну рівність.

На офіційному сайті Міністерства соціальної політики України можна ознайомитись з текстом Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, яка спрямована на укріплення інституційних механізмів забезпечення гендерної рівності з комплексним підходом до подолання інституційних обмежень у сфері ґендерної рівності. Або зі Стратегією та Планом Дій у сфері прав людини, прийняті у 2015 році, метою яких є гарантування рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків в усіх сферах життя. Прийняття Урядом Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 (2016 рік) є важливим кроком у напрямку реалізації повістки «Жінки, мир, безпека» в Україні.

Звернемось до статистичних даних щодо населення України. Піраміда населення станом на 1 січня 2018 року (мал. 1) показує вік і статеву структуру населення країни і може дати уявлення про політичну і соціальну стабільність, а також економічний розвиток.

 

Малюнок 1 «Статево-вікова піраміда населення України, станом на 1 січня 2018 року»

Згідно з малюнком 1, можна зазначити, що питома вага чоловіків станом на 1 січня 2018 року складає 46% (19558180 осіб), а жінок – 54% (22658586 осіб) при чисельності постійного населення країни 42216766 осіб, з них 69% міського населення та 31% – сільського. За даними візуалізації «Текстура» (мал. 2) можна побачити, що динаміка розподілу 60 на 40 (жінки/чоловіки) спостерігається ще з 90-х років існування України, проте видно яскравий стрибок зниження населення саме після 2014 року. І на це вагомі причини: розгортання конфлікту на Сході України, політична та соціальна нестабільність тощо.

Малюнок 2 Динаміка ґендерного розподілу населення України

1989 – 2018 роки[1]

 

Щодо Луганської області, то за статистичними даними до 2014 р. загальна кількість населення Луганської області має стійку тенденцію на зниження, що повністю співвідноситься із загальною демографічною ситуацією в Україні.

З табл. 1 видно, що постійне населення Луганської області станом на 1 січня 2018 року складає 684622 осіб, з них питома вага чоловіків складає 46% (315397 особи), жінок – 54% (369225 особи). Співвідношення жінок до чоловіків складає 1,170. Дітей віком від 0 до 14 років зафіксовано 87415, з них 52% хлопців та 48% дівчаток. Загалом з табл. 1 видно, що постійне населення Луганської області стрімко скорочується. Наприклад, в 2015 році постійне населення складало 712139 осіб, а в 2018 році – 684622 осіб, що на 27517 осіб менше. Ґендерний розподіл постійного населення області не змінювався останні чотири роки.

Розподіл постійного населення Луганської області

за статтю і віком (2015-2018 рр.)[2]

(дані наведено без урахування тимчасово окупованих територій

Луганської області)

Таблиця 1

 

Міські поселення та сільська місцевість, у тому числі у віці, років 2015 р.

(станом на

1 січня 2016 р.)

2016 р.

(станом на

1 січня 2017 р.)

2017 р.

(станом на

1 січня 2018 р.)

2018 р.

(станом на

1 січня 2019 р.)

осіб % осіб % осіб % осіб %
Всього Обидві статі 712 139   704 290   692 940   684 622  
Чол. 328 133 46,1% 324 332 46,1% 319 174 46,1% 315 397 46,1%
Жін. 384 006 53,9% 379 958 53,9% 373 766 53,9% 369 225 53,9%
0-14 Обидві статі 92 388   91 435   89 659   87 415  
Чол. 47 785 51,7% 47 313 51,7% 46 370 51,7% 45 357 51,9%
Жін. 44 603 48,3% 44 122 48,3% 43 289 48,3% 42 058 48,1%
15-64 Обидві статі 491 759   484 754   472 828   464 779  
Чол. 237 563 48,3% 234 283 48,3% 229 073 48,4% 225 523 48,5%
Жін. 254 196 51,7% 250 471 51,7% 243 755 51,6% 239 256 51,5%
65 і старше Обидві статі 127 992   128 101   130 453   132 428  
Чол. 42 785 33,4% 42 736 33,4% 43 731 33,5% 44 517 33,6%
Жін. 85 207 66,6% 85 365 66,6% 86 722 66,5% 87 911 66,4%

 

 

 

В Луганській області існує 9 місцевих програм, в які включені питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Зокрема, такі програми функціонують у Лисичанську, Рубіжному, Марківському, Міловському, Новоайдарському, Сватівському районах, Білокуракинській, Чмирівській, Троїцькій ОТГ.

Треба зазначити, що у Троїцькій ОТГ таких програм дві: «Програма підтримки дитячої творчості «Творчі ініціативи на період 2018-2020 рр.» (рішення 25 сесії Троїцької селищної ради (ТСР) №25/12 від 19.09.2018 року) та «Програма соціального захисту населення на період до 2020 року» (рішення 34 сесії ТСР №34/5 від 19.03.2019 року).

За підтримки організації ООН Жінки в 10 громадах області були розроблені ґендерні профілі громад. Вони були створені жінками та чоловіками – жителями та жительками громад, яким вдалося визначити та проаналізувати різні ґендерні потреби та пріоритети жінок та чоловіків, особливо тих, які належать до вразливих груп. Десять профілів громад було розроблено групами самодопомоги, створеними в процесі мобілізації громад задля розширення прав та можливостей у наступних громадах Луганської області: Білокуракинська, Біловодська, Красноріченська, Кремінна, Новопсковська, Попасна, Троїцька, Новоайдарська, Марківська, Чмирівська громади. Профіль громади – це партисипативний інструмент, який дозволяє збирати та аналізувати дані з розбивкою за статтю. За допомогою профілів було зібрано підтверджені дані щодо ґендерних потреб, пріоритетів вразливих груп жінок та чоловіків, які проживають у 10 громадах Луганської області. Ці профілі використовувалися жінками та чоловіками з груп самодопомоги під час адвокації включення потреб, визначених в профілях, у місцеві програми та бюджет на 2018 рік.

П′ять громад все ж таки мають гендерний компонент у соціально-економічному паспорті. Такий паспорт має Марківський, Новоайдарський, Сватівський райони, Чмирівська ОТГ та Новопсковська ОТГ. Позитивним виявився й показник включення ґендерного питання до стратегії розвитку громад. Таких компонентів начисляється 10. Вони зафіксовані у стратегіях Новоайдарського, Сватівського, Станично-Луганського, Білокуракинського, Міловського районів, а також у Чмирівській ОТГ, Троїцькій ОТГ, Білокуракинській ОТГ. У Новопсковській ОТГ гендерний компонент включено до Стратегії розвитку Новопсковської ОТГ (Стратегічна ціль В.1. Демократичне врядування – активна громада та Стратегічна ціль В.2. Енергоефективна та комфортна для проживання громада). План організаційного розвитку Новопсковської ОТГ в розділі ІІ «Бюджет ОТГ» передбачає інтеграцію даних, розділених за ґендерною ознакою та за ознаками вразливих груп .

Також нараховується 9 документів, які прийняті у громадах та включають гендерний компонент на місцевих рівнях, наприклад у Новопськовській ОТГ таких документів два, а саме: Розпорядження селищного голови №7 в.п. від 07.02.2017 «Про утворення координаційної ради з ґендерних питань у Новопсковській громаді» та Рішенням виконкому від 06.09.2017 №9/116 «Про затвердження Положення про Координаційну раду з гендерних питань Новопсковської селищної ради». Схожі рішення зафіксовані у Білокуракинському, Старобільському районах, Білокуракинській ОТГ та Троїцькій ОТГ.

За останні чотири роки у Марківському районі було заплановано 2,945 тис. грн, і витрачено 2,945 тис. грн – у Новопсковській ОТГ – 740 тис. грн, витрачено – понад 673 тис. грн (у 2018 році залишилось майже 58 тис. грн), в Білокуракинській ОТГ – 3 тис. грн, витратили усі кошти, у Старобільському районі – 3 тис. грн, витратили усі кошти, у Рубіжному – 22,2 тис. грн, витрачено – 3,4 тис. грн (у 2017 році кошти не реалізовані у повному обсязі, лише у 2015 році план був виконаний без залишку, навіть перевиконаний). До бюджетування гендерних питань у 2017 році звернулись Білокуракинська ОТГ (запланували та виконали план у 3 тис. грн), а у 2018 році Чмирівська ОТГ та Троїцька ОТГ запланували кошти у бюджет для вирішення гендерних питань (10 тис. грн та 59 тис. грн відповідно). Проте, у Чмирівській ОТГ із запланованих 10 тис. грн витрачено лише 1,85 тис. грн.

Таким чином, маємо, що кожна 4 районна адміністрація області (з 12 лише 3), кожна третя територіальна громада (3 з 9) та 2 міста обласного значення з 3 мають місцеві програми щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Серед лідерів щодо впровадження ґендерної політики можна назвати Новопськовську ОТГ. Саме ця громада має вже декілька років бюджетування, гендерний паспорти, гендерні компоненти в стратегії розвитку.

Висновки

В Луганській області гендерна політика впроваджена лише у деяких громадах. Наприклад, найпрогресивнішою у цьому питанні є Новопсковська об’єднана територіальна громада. У більшості громад така політика є новою, в деяких – відсутня.

Проаналізувавши інформацію про ресурсне забезпечення реалізації питань гендерної політики, дійшли висновку, що лише у Білокуракинській ОТГ, Новопсковській ОТГ, Чмирівській ОТГ, Троїцькій ОТГ, Старобільському, Марківському районах, Лисичанську та Рубіжному були заплановані та витрачені кошти з місцевих бюджетів для цих потреб. Інші громади не виділяють ресурси на вирішення ґендерних питань.

Таким чином, можна зробити висновок, що Луганська область, як і вся Україна на шляху до ґендерного балансу, рівності між правами та можливостями між чоловіками та жінками. Наразі ще рано говорити про суттєві зрушення, але за останні чотири роки динаміка простежується у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

[1] Діаграма побудована на даних Державної статисти України, візуалізація https://textura.in.ua/posts/viz/ukraine-population-change/

[2] Розрахунки зроблено на основі інформації Головного управління статистики у Луганській області. Розрахунки (оцінки) чисельності населення здійснено на основі наявних адміністративних даних щодо державної реєстрації народження і смерті та зміни реєстрації місця проживання.

 

0

Автор публікації

Офлайн 1 тиждень

lnu.katemix@gmail.com

1
Коментарі: 0Публікації: 4Реєстрація: 12-10-2021
Поділитися постом

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
captcha
Генерація паролю