Бухарест: пил і кров

«Я буду румунським Сталіним», – серйозно говорить десятирічний хлопчик. На це його сестра голосно регоче. А потім звинувачує шевця, у якого її брат навчається. Забив дурницями голову хлопцю. Мине десяток років і ця дитина дорівняється до «Батька народів». І стане ще одним кривавим диктатором в історії людства. Ніколае Чаушеску, Великий будівничий нації, великий вбивця румунського народу.

Польська письменниця і журналістка Малґожата Реймер протягом двох років їздить до Румунії. Прогулюється вуличками, зустрічається із знайомими й пише. Її історії – це життєпис пересічних громадян, які живуть у країні запашного винограду, закинутих пишних садиб і сірих бетонних коробок багатоповерхівок. Усі вони об’єднані публіцистичною канвою книги «Бухарест: пил і кров».

Щось не так. Оце відчуття не покидає авторку протягом її довго шляху. Не покидає цей стан і мене. До біса! Усе не те. Комуністична клоака, у яку вляпалася Румунія слідом за іншими країнами, завела її зовсім не у рожеве щасливе майбутнє з рівними можливостями. А в черги, світло 4 години на день, собачий холод у квартирах, що коли сидиш на унітазі, то з рота клубочиться пара. Але найгірше – жалітися немає кому. Бо усі незгодні потрапляють у місця, з яких не повертаються. Або повертаються нечасто й геть іншими, зломленими і спустошеними.

1966 рік стає початком майбутніх трагічних подій. Але спочатку Ніколае Чаушеску видає декрет, за яким жінкам заборонено робити аборт і використовувати контрацепцію, якщо у них менш як 4 дитини і їм немає 40 років. Тобто народжувати, народжувати і народжувати. Країні потрібні трудівники. Бо мета партії у 2000 році досягти позначки у 25 мільйонів румунів.

А що жінки? Покірно роблять свою справу. Бо ж більша частина молодих румунок зеленого поняття не має про сексуальне виховання. Тому наступного року бум народжуваності. І в цьому лукава іронія. Народжені 1967 року і пізніше знесуть до біса Чаушеску. Лінчують його з дружиною. Сам створив бомбу – сам від неї помер.

А поки жінки підпільно роблять аборти, вишукуючи надійних людей. Помирають від кровотеч, гниють у катівнях. Позбуваються дітей прямо на своїх кухнях і зйомних квартирах, використовуючи підручні засоби. Зайві роти важко прогодувати.

А тим часом комунізм квітне. Грибковими наростами. Такими сіро-зеленими квітами. Головний удар бере на себе столиця – Бухарест. Саме вона стає епіцентром, у кому змінюється обличчя Румунії.

Бухарест – це як велетенський шоколадний глазурований торт. Але коли відкушуєш шматок, то зовсім не смакує. Просто бе-е-е.

Румунія – країна краси і хаосу, витонченості й брутальності. Бухарест – місто і трагічне, і комічне одночасне, що врешті все перетворюється у фарс. А ще це місто людей, які всіма силами намагаються забути минуле. Воно гидке й соромне. Тому, румуни стримано намагаються стерти все зі своєї пам’яті. Стерти і бруд, і кров.

Тут Румунія схожа на Україну.

1

Автор публікації

Офлайн 2 дні

anastasia_lit

22
Коментарі: 0Публікації: 18Реєстрація: 07-09-2021
Поділитися постом

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
captcha
Генерація паролю