«Осене, прийми нас і помилуй!..»

Жовтень… Врожай зібраний, ночі вже довгі і холодні, а птахи збираються на стернях, готуючись до далекої мандрівки. Десятий місяць має багато назв: «жовтень», тому що листя на деревах пожовтіло, «грязнем» його називали, адже дощі розмили дороги, а за велику кількість сірих днів місяць отримав назву «хмурень». У деяких місцинах він звався «паздерником», адже в цей час переробляли льон та коноплі, м’яли їх на терницях, щоб очистити від костриці. Такий процес і називався паздерництвом. А найчастіше звали місяць «весільником», тому що з Покрови починали справляти весілля.

Для особливого жовтневого меланхолійного настрою пропоную добірку української поезії про другий місяць осені:

Юрко Іздрик

good news

а світло у жовтні – як сміх крізь сльози
заламує промінь кожна сльоза
є вже і на зиму невтішні прогнози
і служить порталом кожний вокзал
у плетиві колій жовтневі маршрути
у петлях сюжетних – ще той пілотаж
ми в заростях коки й сирійської рути
готуємо власний демарш…

у барвах осені – надмірність
на скронях сонця – сивина
є сенс чекати довго й вірно
і це – найкраща новинá

 

Юрій Андрухович

Жовтень. Вечір.

Ми ввійшли в цю осінь, як в алею…
Осене, прийми нас і помилуй!
Гіркота земного привілею:
пережити світло, мов помилку,-

як над нами болісно смеркає! –
тонко рветься день, аж нам відкрилось;
полум’я минає і зникає,
щоб золою стати, ніби Крилос*.

Але спалах! наче засвітила
барва крові з розписів настінних,
барва меду, ягоди і тіла –
відблиски дерев на наших тінях.

Ми йдемо крізь темінь, як снігами,
світло ночі сходить, ніби проща,
Ця земля, що стигне під ногами,
з кожним кроком більша і дорожча.

 

Ліна Костенко

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим!

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино…
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.

 

Катерина Бабкіна

Жовтень прийшов поплакати, як старець до образів.
Промені ранні непрошені ріжуть повітря, немов ножі.
Той, хто забуде зовсім усе найбільшу кількість разів –
спатиме найміцніше. Так собі і скажи.
Будуть тепер тумани важкі здійматися з-над заплав.
Будуть падати яблука, листя згребуть старе.
Той хто нікому ніколи нічого не обіцяв –
буде жити найдовше. Взагалі не помре.
Скнітимуть надвечір’я порожні, відкриті усім вітрам.
Дні будуть сірі і круглі, як лісові голуби.
Вічність розчахне пастки в глибинах осінніх брам.
Той лише, хто любитиме чесно, ніколи не буде сам.
Той хто любитиме зовсім, навіть на зло собі.

 

 

 

1

Автор публікації

Офлайн 3 тижні

emigrantkaanna

1
Коментарі: 0Публікації: 1Реєстрація: 12-09-2021
Поділитися постом

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
captcha
Генерація паролю