Підходи до вирішення конфліктів і з чого починати перемир’я

Існує в світовій практиці 3 рівні, на яких здійснюється підхід до розбудови миру. Ця багаторівневість була вивчена та описана у вигляді певної структури представником Гарвардської школи перемир’я Джоном Полом Ледораком. Отже, почнемо роз’яснення «піраміди» з верхівки:

  1. Найвищий рівень. Характеризується появою миротворців, тобто людей, що є часто видатними фігурами, публічними особами і мають статус у суспільстві. Вони можуть донести ідею «зверху» і мають ресурс залучати до певних рухів владу/ вищий щабель, або міжнародні організації на кшталт ООН. Такі актори найчастіше діють як поодинокі гравці. Якщо перенести це на український контекст, то це можуть бути відомі політики, актори, музиканти. Наприклад, колишній президент Кучма, який приймає участь і представляє Україну у тристоронніх переговорах в Мінську /хоча він не може й бути повністю нейтральним. Однак, для успіху переговорів на цьому рівні критичним є створення простору достатньої довіри та гнучкості  між опонентами, це створює серйозну дилему – бо якщо процеси є публічними, то і дотримання проголошених цілей та вимог теж є публічними. Сторони мусять грати, так би мовити, по правилам, щоб не втратити обличчя.

Припинення вогню або військових дій – є основним фокусом переговорів на цьому рівні, який є першим кроком назустріч один одному та за столом переговорів.

Досягнення на вищому рівні сходять до низу, по суті вважається, що досягнення на вищому рівні передаватимуться та рухатимуться вниз до решти населення, як це було у Ефіопії. Саме там мирні процеси почалися з конкретних домовленостей хто і за що відповідає у мирних процесах. Лідери серед військових і представників вищих ешелонів влади досягли угоди про припинення війни, продемонстрував свою політичну волю. Але для миру цього замало! Передбачається, що угоди підписані нагорі, повинні відповідати місцевим реаліям та бути придатними до імплементації. Перемир’я включає цілісну стратегію на перспективу та інтегрує різні заходи у взаємозалежності різних рівнів.

  1. Середній рівень влади (middle-out). Базується на підході, що до середньої ланки входять лідери, які мають відповідне «місце» у конфлікті. Їхня правильна інтеграція може надати певні важелі тиску на процес миробудівництва та реалізувати основні підходи/категорії до нього.

Перша категорія – проведення воркшопів з вирішення проблем. Ймовірно, найбільш розвинутим заходом з точки зору методологічних розкладів є  воркшоп з вирішення проблем. Це, так би мовити, зустрічі «темних кардиналів» або людей, які близькі до тих, хто приймає рішення; лідери думок, або ті, хто формують суспільне бачення проблем. Вони включаються в процес з позиції вже власного усвідомлення й  переосмислення подій. Серед функцій третьої сторони є скликання різних сторін, фасилітація зустрічей та надання експертної допомоги з аналізу конфлікту та шляхів його вирішення. Приклад з історії, переговори Ірландії й центральною британською владою (Белфаська угода) й створення Північно-ірландська асамблея та інші «серединні» інститути.

 

Тренінги з вирішення конфлікту – мета – навчити учасників розумінню конфлікту та надання навичок для роботи з  конфліктом. Поглиблює й розвиває практичні навички і вміння аналізувати конкретну конфліктну ситуацію це знання які надаються не ззовні, а радше, з середини. Важливість воркшопу або його аналогу – круглого столу – в тому, що саме такі лідери на місцях, які за нашою думкою, мають ще й формальний авторитет, обізнані в конфлікті і можуть скликати протагоністів з кардинально протилежними поглядами.

Тренінг може мати стратегічне значення в довгострокових перспективах і плануванні. Наприклад, тренінг в Південній Африці допоміг навчити лідерів АНК (Африканського національного конгресу) створити концептуальну основу і напрацювати вміння для роботи з конфліктом з різними представниками населення – поліцейські, релігійні, громадські структури, визвольний рух тощо. Тренінг дозволяє працювати з конфліктом на рівні усвідомлення, прийняття у психологічному вимірі досвіду конфлікту, а також пропрацювати власний конфлікт і травму в альтернативний спосіб.

 

Комісії з питань миру – третя категорія роботи з конфліктом. Вони мають на меті створення певного стратегічного плану дій з координацією на місця та вище. До комісії можуть знову таки входити представники противників і ті, хто має певну нейтральність. Спільні моніторингові групи й центри комунікації для кризового реагування в певних ситуаціях.

  1. На третьому рівні – низовому, підхід ґрунтується на залучені до процесів peacebuilding великої кількості людей, а також лідерів громад. Тут є виклик, що підхід «знизу до гори» може гальмуватися не вирішеними базовими людськими потребами в їжі, безпеці, воді та боротьбою за ресурси.

На цьому рівні важливі не тільки виконання домовленостей про першочергові питання на місцевому рівні, а й питання  громадянської ідентифікації цивільних.

Основний меседж цього посту про те, що процеси примирення і діалогів є дуже залежні і взаємопов’язані в своїх заходах між трьома рівнями/підходами. Збагачення комунікації, інтегрування та залучення різних  представників повинно відбуватися з урахуванням особливостей культурних, історичних, а також ситуативних в країні. Не можливо досягти миру без маленьких кроків назустріч один одному й активної участі громадян, а також стратегічних підходів розрахованих на довготривалість, зусиль й пролонгації домовленостей задля вирішення конфлікту!

1

Автор публікації

Офлайн 7 години

Kateryna Ihnatenko

19
Коментарі: 0Публікації: 15Реєстрація: 15-09-2021
Поділитися постом

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
captcha
Генерація паролю