Звідки ми, або Походження назви „Україна”

Проблема етимології назви „Україна” довгий час привертає увагу науковців, але й до цього часу однозначного пояснення немає.

На цьому, на жаль, уже декілька століть спекулює одна з наших сусідок – Волан-де-Морт геополітики.

На думку О. Братко-Кутинського, топонім „Україна” дуже давній, ймовірно, давніший, ніж топонім „Русь”. Перша письмова згадка про Україну датована 1187 роком, коли в Іпатському списку „Повісті минулих літ” літописець згадує про смерть переяславського князя Володимира Глібовича.

Слово „Україна” – слов’янського походження, де найімовірніший індоєвропейський корінь *(s)krei- означає „відокремлювати”, „різати”. Іменник край зі значенням „відрізок, шматок; шматок землі” був ще в спільнослов’янській мові (*krajь) й нині відомий багатьом слов’янським мовам.

О. Братко-Кутинський стверджує, що назву „Україна” наші предки дали не в значенні окраїни, оскільки цього слова з таким значенням тоді ще не існувало. Але в ті часи широко вживалось дієслово „украяти” („вкраяти”): „слово означало „виділити”, „відірвати”, „відокремити”. І досі в українській мові існує вираз „вкраяти хліба” (тобто виділити, відокремити частину хліба).

До сьогодні існують слова „кравець”, „країти” сукню, „викроїти” годину, „україти” землю. „Так само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто відокремлена від решти, виділена з-поміж інших) земля, Україною (Вкраїною). Отже, назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції – „Україна” – означає буквально – „земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти”, коротше – „наша власна земля”.

М. Ткач вважає, що слова „Україна”, „сторона”, „край”, „берег”, „краяти” – семантично споріднені, а слово „краяти” своїм значенням пов’язане зі словом „ділина”, „поділ”, „уділина”, тобто „територія, що відділяє мене (плем’я, народ) від іншої людськості, і є наділеною (украєною) мені як батьківщина”.

Перфікс у-, як зазначає етимологічний словник, – це непродуктивний приіменний префікс, що виступає замість в (наприклад, убо́рок, ува́л, уго́рок) і має основне значення „зменшення, відокремлення, знаходження поряд”, а також як початкове у- (ву-) в деяких давніх словах, спільних для різних слов’янських мов, яке відбиває давній префікс зі значенням заперечення, позбавлення, зменшення).

Отже, ці зауваженя дають можливість зробити висновок, що „Україна” – це „територія, що належить племені”, „країна в низині, долині”, „відрізана долина, низина”.

За твердженням В. Скляренка, прасл. rajь виникло з *rōjos, яке утворено від дієслова *rēi̯tei̯ (>*reitei >*riti) „текти” за допомогою чергування кореневих голосних ē (у дієслові) з ō (в імені). Дієслово *rēi̯tei̯ „текти” походить від індоєвр. кореня *rēi̯- „рухатися, текти”, до якого зводяться також давньоінд. riyatē „рухається, починає текти”, rinā́ti „примушує текти, випускає”, давн. ірланд. riathor „водоспад”, ірланд. rian „море”. Таким чином, первісне значення іменника *rajь (<*rōjos) – „місце, де протікає річка”.

Якщо враховувати значення кореня raj,rajь- та афіксів (суфікса -іна  та префікса у-), то можна припустити, що назва „Україна” означає „багате, щасливе місце біля річки в долині”.

На основі цього роблю висновок щодо приблизної етимології назви „Україна”: 1) територія, що належить племені, 2) територія уздовж меж держави біля її краю, 3) шматок землі, країна, яка лежить на межі або за межами батьківщини чи області, 4) країна в низині, долині, 5) відрізана долина, низина, 6) багате, щасливе місце біля річки в долині.

1

Автор публікації

Офлайн 1 день

anastasia_lit

22
Коментарі: 0Публікації: 18Реєстрація: 07-09-2021
Поділитися постом

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
captcha
Генерація паролю