Один день як століття: пошуки себе в романі «Години» Майкла Каннінгема

Як воно – знати, що години спливають? Кепсько, на правду. Вони протікають, наче білий морський пісок крізь пальці. І більше ніколи не повертаються. Швидкоплинно ми втрачаємо і себе.

Ох, ви, звісно ж, поскаржитеся на цю тужливу преамбулу. Але нехай вона задає ритм цьому оглядові. Бо ж, власне, так романтично, сумно, глибоко, щільно розвивається сюжет роману Майкла Каннінгема «Години».

Роман написаний ще 1999 року. Має екранізацію 2002 із зірковим складом. І купу нагород.

Знаєте, він з одного боку дуже простий, а з іншого – вимагає певної емоційної підготовки. Ментального інтелекту, якщо бажаєте.

Двісті з лишком сторінок вас супроводжуватиме троє основних героїнь. Здавалося б, різних. За віком, статусом і країнами. Однак усіх їх об’єднує роман Вірджинії Вульф «Місис Делловей».

Спостережливі побачать у будові сюжету та образів героїв Майкла Каннінгема допельгенгера твору самої Вірджинії Вульф.

Але і звичайному читачу ця історія все одно западе в саме серце.

Героїні постійно перетасовуються, як карти в колоді. У якийсь момент вони ототожнюються, стають однією людиною (можливо, із певним роздвоєнням особистості, але менше з тим).

Вірджинія Вульф – англійська письменниця, яку ми зустрічаємо в романі, коли вона лишень почала писати свою «Місис Делловей». Разом із чоловіком вони живуть у заміському будинку неподалік Лондона. Вірджинія дуже нудиться і мріє про повернення до метушливої столиці.

Лора Браун – домогосподарка, мама і дружина. Здається, на цьому її біографія закінчується. Але її життєпис – це сумбур бажання покинути родину, любові до сина, пристрасті до подруги й мрії відректися від буденності.

Клариса Вон, або як кликав її колишній чоловік Річард, місис Делловей. Поціновувачка мистецтва, мама і партнерка. А ще муза, героїня роману колишнього-майже-чоловіка. Сучасна жителька мегаполісу Нью-Йорк, що насолоджується усім, що її оточує.

Три часові проміжки – початок, середина і кінець ХХ століття – 20ті, 50ті, 80ті роки. І одна вічна книга. А ще бажання померти, кохати, втекти, радіти, ображатися, контролювати й бажати. Веселка з емоцій, які відчувають героїні, близька і навіть рідна.

Буквально кожен рядок – це маніфест жінки, що загубилася. Вона грає чужу для себе роль і ніяк не може зрозуміти, як від того звільнитися, як пережити глибокий біль всередині себе. Усе, чого вони хочуть – отримати роль, яку самі оберуть для себе.

Майк Каннінгем дає нове, переосмислене бачення роману пані Вулф. Це один день із життя Вірджинії, Клариси та Лори, який розширюється завдяки флешбекам і лайтовому потоку свідомості. Отож, читання стане приємним і ненапруженим.

Так, з огляду на певний настрій приреченості та загубленості, роман усе ж надихає. Мотивує радіти кожній годині власного життя. Подібно до героїнь купувати квіти, влаштовувати вечірки, проводити час із рідними, боротися за можливість самовиражатися і віднаходити себе справжню. Це потужний голос жінки без перебільшення XXI століття.

1

Автор публікації

Офлайн 5 днів

anastasia_lit

19
Коментарі: 0Публікації: 17Реєстрація: 07-09-2021
Поділитися постом

You may also like...

Залишити відповідь

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
captcha
Генерація паролю